1.2. Структура економіки і структурна політика її стабілізації

 

Структуру народного господарства розглядають як систему окремих галузей матеріального виробництва і сфери послуг, які взаємопов’язані між собою і забезпечують національні, політичні, державні, соціальні та інші інтереси в суспільстві.

Структура народного господарства має забезпечувати успіш­не вирішення усіх економічних, соціальних, політичних проблем, сприяти економічному зростанню держави.

Дослідження зв’язків між структурою економіки країни та тем-пами її економічного зростання зайняли за останні десятиріччя значне місце в економічній теорії. Саме тому ця проблема є досить актуальною, особливо враховуючи сучасний стан структури економіки України та інвестиційно-інноваційний напрям розвитку економіки розвинених країн світу. Наукові дослідження у цій галузі підтверджують, що країни, які спеціалізуються у сферах високих технологій, мають більш високі темпи економічного зростання в порівнянні з іншими країнами. З іншого боку, країни, які спеціалізуються в “низьких технологіях”, будуть мати, згідно з результатами досліджень, відносно низькі темпи продуктивності.

На структуру економіки України на початку її незалежності впливали такі чинники:

1) політична залежність – Україні державні структури і політика нав’язувались ззовні, з центру;

2) потреби на міжнародному ринку виникали в продукції української видобувної промисловості, в енергетичних ресурсах, сільськогосподарській продукції.

Структуру економіки України можна визначити за декількома критеріями:

- зайнятість населення;

- вартість основних фондів;

- обсяг виробленої продукції і наданих послуг.

За критерієм зайнятості населення було найбільше зайнято в галузях матеріального виробництва та їх обслуговуванні. (У 1990 році – 73,8 % у промисловій сфері і 26,2 % у невиробничій сфері).

За критерієм вартості основних фондів структура господарст­ва України виражалась переважанням їх у сфері матеріального вироб­ництва – 61,1 %.

За критерієм вартості виробленої продукції у ВВП на промис­ловість припадало 56,3 %, на сільське господарство – 17,1 %, на будів­ництво 10,4 %, на сферу послуг населення 4,5 %, на інші – 11,7 %.

Особливістю розвитку промисловості України є те, що з 60-х і майже до 90-х років ХХ ст. інтенсивно розвивалися галузі виробництва засобів виробництва (група “А”). На початку 90-х років ХХ ст. відбулося помітне наближення темпів зростання виробництва засобів виробництва і виробництва предметів споживання (група “Б”). Коли наставспад виробництва в промисловості, який зумовив зменшення засобів виробництва для інших галузей, то це призвело до зменшення виробництва предметів споживання. В табл. 2.1 представлена динаміка випуску продукції груп А і Б на початку незалежності України.

 

Таблиця 2.1 – Індекси промислової продукції (у відсотках)

Показник	1991	1992	1993	1994
Продукція всієї промисловості,	95	89	82	60
у т.ч.:– виробництво засобів виробництва (група “А”)	94	87	78	59
– виробництво предметів споживання (група “Б”)	98	93	90	62

 

Характер кризи виражається не лише зменшенням обсягів виробництва двох груп продукції, а й значними змінами у їх внутріш­ній структурі. Для високорозвиненої економіки характерні вищі темпи зростання продукції групи “Б”, ніж продукції групи “А”. Перевищення виробництва продукції групи “Б” забезпечує продуктивність використовуваної продукції групи “А”.

У таблиці 2.2 представлені структурні зрушення в економіці, які відбувалися в перші роки незалежності.

 

Таблиця 2.2 – Індекси продукції за галузями промисловості

Показник	1991	1992	1993	1994
Вся промисловість	95	89	82	60
Електроенергетика	96	90	85	74
Паливна промисловість	89	76	59	49
Чорна металургія	88	80	61	43
Хімічна і нафтохімічна промисловість	93	81	61	45
Машинобудування і металообробка	104	100,5	107	66
Машинобудування	104	98	99	57
Лісова, деревообробна і целюлозно-папе-рова промисловість	102	104	100,7	68
Промисловість будівельних матеріалів	101	98	83	52
Легка промисловість	97	103	89	47
Харчова промисловість	87	75	65	53

Падіння промислового виробництва фактично почалося з 1988 р. Причин було багато, які спричинили загальноекономічну і політичну кризу.

Стрімке падіння промисловості в незалежній Україні, в першу чергу, було пов’язане з розривом технологічних зв’язків з країнами колишнього Союзу. Міжгалузеві зв’язки встановлювалися повільно і в 1992–93 рр. структурних криз зазнали всі галузі народного господарства.

Отже, існуюча структура економіки України характеризувалася некомплектністю і переважанням виробництва засобів виробницт­ва і напівфабрикатної продукції над виробництвом предметів споживання, надмірним розвитком гірничовидобувної промисловості, неефектив-ним використанням електроенергії, відсталістю агропромисловогосектора та національно-територіальною структурою виробництва.

Однією з причин цього явища була висока частка ВВП, що йшла на відшкодування матеріальних затрат (МЗ).

Це свідчить про низький рівень віддачі основних фондів і оборотних засобів виробництва та про низьку продуктивність праці вироб-ників. Економіку в той період формували як “затратну” економіку, в яку треба було постійно залучати додаткові ресурси без належного рівня віддачі.

 

Рис. 2.1 – Розподіл ВСП (ВВП)

На рис. 2.1 представлено розподіл валового суспільного продукту в державі і складові валового суспільного продукту.

Для того щоб краще зрозуміти сутність нераціональної полі-тики розподілу національного доходу і фонду нагромадження, прослід­куємо наступну залежність: насамперед майже половину – 42,8 % – ви-робленого НД припадало на промисловість, 28,2 % – на сільське господарство, 10,3 % – на будівництво. Сільське господарство отримувало більше (74 %) з фонду нагромадження (Фн), ніж у нього вносило. Нераціональне використання основних фондів (ОФ) у сільському гос-подарстві призводило до збитковості виробництва, а уряд намагався зберегти незмінними ціни на продукти харчування.

Унаслідок таких дій уряду в Україні зараз є галузі нерентабельного виробництва: нафтопереробна, металургія чавуну, вантажне машинобудування тощо.

Отже, в результаті довготривалого проведення нераціональної політики колишнього СРСР Україна перетворена на напівфабрикатну систему з неймовірними економічними деформаціями.

У роки становлення ринкової економіки структурна криза поглиблювалася через кардинальну зміну державності та стратегій еко-номічного розвитку – перехід від закритого типу економіки до від-критого, від державного до змішаного. Суттєві прорахунки у форму-ванні макроекономічної політики були пов’язані з послабленням державного впливу на процеси трансформаційних перетворень у країні, насамперед з затримкою структурної перебудови економіки, особливо реструктуризації промисловості.

Це призвело до посилення диспропорції у складових ВВП (виходячи із представленої на рис. 2.1 залежності).

Обсяг кінцевих споживчих витрат за період 1991–1999 років у реальному вимірі знизився майже у два рази (на 46 %). Темпи реального споживання домашніх господарств впали на 50,5 %, а темпи реального споживання сектора загальнодержавного управління скоротилися на 24,6 %. Ця ситуація доповнювалась кризовим падінням інвестицій-ного попиту: валові інвестиції знизились більш ніж у 4 рази (на 86,2 %).

Витратний характер економіки значною мірою спричинений структурними зрушеннями у виробництві: за роки ринкових перетворень частка найбільш енергоємних та екологічно шкідливих галузей (чорної та кольорової металургії, паливної промисловості, електроенергетики) у промисловому виробництві у фактичних цінах збіль-шилась до 53,4 % у 1999 р. проти 23,3 % у 1990 р. (табл. 2.3).

Галузі, що виробляють продукцію інвестиційного та соціаль­ного призначення, були орієнтовані в основному на внутрішній ринок, ємність якого постійно скорочувалась.

Таблиця 2.3 – Розподіл продукції промисловості за галузями

 

Таблиця 2.4 – Макроекономічні показники економіки України за 2000-2006 роки

Продовження таблиці 2.4

 

 

Негативні зміни структури виробництва за роки ринкових перетворень обумовлені насамперед неефективною ціновою політикою і галузевим розподілом капітальних вкладень (у 1998 порівняно з 1990 ро-ком зниження обсягів інвестицій у промислове виробництво становило 76,2 %, а у паливно-сировинні галузі зберігалась тенденція до зростання – з 34,8 до 62,9 %). Починаючи з 1998-1999 років відбуваються незначні позитивні зміни в цьому напрямку – інвестиції у галузі соціальної орієнтації та машинобудівну і будівну зростають, а в паливно-сировинній – дещо знижуються.

Починаючи з 2000 р. в структурі економіки України відбулися якісні позитивні зміни. Ці роки характеризуються роками стрімкого еко-номічного зростання про що свідчать макроекономічні показники (табл. 2.4).

Упродовж 2000–2003 рр. ВВП зріс на 32,9 %, обсяги промислового виробництва збільшилася на 60,3 %, продукції сільського господарства – на 10,0 %, оборот роздрібної торгівлі – на 71,4 %. Спостерігалася відчутна активізація інвестиційного процесу. Приріст інвестицій в основний капітал становив 92,2 %. За чотири останні роки на 61,0 % збільшилася реальна заробітна плата, у т. ч. у 2003 р. – на 15,2 %. Ці результати є одними з найвищих не лише серед країн з перехідною економікою, а й серед європейських країн.

В економіці і далі відбуваються позитивні якісні зрушення. Упродовж 2000-2003 рр. продуктивність праці у промисловості зросла на 85,5 %, у сільському господарстві – на 37,4 %. Помітні сприятливі структурні зрушення щодо збільшення випуску продукції кінцевого споживання. Чотири роки поспіль швидкими темпами розвивається машинобудування. Обсяги виробництва цієї базової галузі вітчизняної економіки збільшилися на 107,1 %. На 91,2 % зросло виробництво товарів широкого вжитку.

Зміцнюються позиції української економіки на світовому ринку, яка за своїми об’єктивними параметрами є однією з найбільш відкритих на європейському континенті. Визначальним чинником позитивних змін у структурі економіки стало помітне випередження порівняно з ВВП темпів зростання грошових доходів населення, розширення платоспроможності внутрішнього ринку, відчутне зниження рівня його бартеризації, стабільна макроекономічна ситуація, стабільність національної грошової одиниці.

Починаючи з 2005 року темпи зростання економіки України помітно уповільнились, що стало наслідком відповідних політичних подій в Україні (див. табл. 2.4).

Незважаючи на певні позитивні структурні зрушення у виробництві, що відбулись за останні роки, слід зазначити, що в сучасних умовах структурні деформації, що накопичились за кризові роки, спричинили зростання рівня енерго- та матеріалоємності виробництва, зниження конкурентоспроможності українських товарів на світових ринках та погіршення товарної структури експорту-імпорту, що поставило під загрозу проголошену стратегію інноваційного розвитку і має деструктивний вплив на економічну динаміку.

У період формування в країні ринкової економіки особливо важливою є ефективна державна промислова політика, зокрема у Стратегії економічного і соціального розвитку України (2004–2015 рр.) урядом були схвалені такі програмні та нормативно-правові документи:

– комплексна програма реструктуризації державних підприємств та заходи щодо її реалізації;

– указ Президента України про концепцію державної промис­лової політики України;

– концепція та комплексна програма розвитку внутрішнього ринку та заходи щодо її виконання;

– програма розвитку інвестиційної діяльності на 2004–2015 рр.;

– концепція вдосконалення функціонування ринків з продажу продовольчих та непродовольчих товарів;

– міжвідомча програма впровадження космічних технологій у створення та виготовлення високотехнологічної цивільної продукції для потреб внутрішнього ринку і на експорт на 2004–2015 рр. тощо.

Як свідчить статистика, позитивні структурні зрушення в економіці є, але вони ще не набули стійкої тенденції і пов’язані вони більш з факторами політичного, макро- та зовнішньоекономічного середовища, ніж з результатами змін у реальному секторі економіки. Ось чому проблема структурної перебудови економіки все більше переміщується з макроекономічного рівня на мікроекономічний (структурна перебудова економіки України – зміна політичного, державного, економічного мислення з метою оптимізації пропорцій зайнятості в управ-лінні та економіці, капіталі та його розміщенні на території країни та отриманні обсягу і структури національного продукту, адекватного внут-рішнім потребам і міжнаціонального товарообміну). Тільки за таких умов можна закласти підвалини покращення в фінансовій сфері, а також у виробництві в цілому.